На главную страницу


Проект ЦПТИ и ИСКМ "Третий сектор и четвертая власть"
  Четверг 29 сентября 2022
Посетителей: 274681   
Наш e-mail
ЛОГИН
Логин

Пароль

Вспомнить пароль
Регистрация
ОПРОС
Наскільки прозорою є процедура прийняття місцевих бюджетів?
Прозорою
Швидше прозорою ніж не прозорою
Важко віповісти
Швидше не прозорою ніж прозорою
Не прозорою


РЕКЛАМА
 
НОВОСТИ СТАТЬИ КАТАЛОГ ФОРУМ НГО
СТАТЬИ

Тамара Азарова

Технологія оцінки соціальних програм та проектів

    
     2.2. Збір фактичного матеріалу
     
     Метою аналізу соціальних проектів і програм є діагностування соціальної ситуації, експертної оцінки варіантів реалізації, прогноз перебігу подій з метою оптимізації. Досягається ця мета за допомогою методів дослідження , які повинні відповідати об’єкту пізнання. Істотною особливістю процесів, що лежать в основі соціальних проектів є неоднозначність їхнього перебігу. Наприклад, результати діяльності ВІЛ- сервісної НДО залежать одночасно від багатьох факторів. Досить, щоб змінився вплив одної-двох причин, як перебіг і наслідки будуть істотно відмінними. Неоднозначний характер соціальних процесів вимагає серйозного підходу до розробки методики збору фактичного матеріалу.
     Важливим джерелом фактичного матеріалу є документація. Вивчення документів дозволяє мати формальну, офіційну картину організації, а також установити правові основні діяльності. Ці дані мають особливе значення в момент попереднього знайомства з організацією, коли необхідна інформація узагальненого й широкого характеру. Як правило, увагу особи що перевіряє, зосереджують на наступні документи:
     • документація про потокові справи;
     • внутрішні циркуляри з описом правил й інструкцій;
     • результати попередніх оцінок організації;
     • матеріали, які використовуються в організації для навчання персоналу;
     • бухгалтерські матеріали;
     • опис функціональних обов’язків персоналу;
     • стратегічні й поточні плани.
     Документи можна знайти не тільки в самій організації, що перевіряється, але й в архівах, у публікаціях ЗМІ, а також бібліотеках і донорських організаціях, які раніше співробітничали із суб’єктом проектної діяльності.
     Вивчення фізичних об’єктів проводиться для уточнення відповідності матеріальних ресурсів (приміщень, технічних засобів, канцелярських товарів, друкованої продукції, наочності, роздаткових матеріалів і т.д.) цілям і завданням проектної діяльності. Наприклад, при аналізі проектної діяльності, спрямованої на боротьбу з туберкульозом варто звернути увагу на наступні питання:
     • чи відповідають лікарняні палати туберкульозного диспансеру загальноприйнятим стандартам?
     • яка кількість брошур по профілактиці туберкульозу поширена серед населення?
     • скільки брошур залишилося в запасі?
     • наскільки добре вони зберігаються?
     • чи дозволяє технічне устаткування здійснювати заплановану діяльність?
     Спостереження - це спеціально організоване сприйняття досліджуваного об’єкта, процесу, діяльності в природних умовах, воно дає фактичний матеріал, що дозволяє побачити за звітами й іншими офіційними документами реальну картину атмосфери, у якій реалізується проект. Результати спостереження можна використати для підрахунку й перевірки. Цей метод допомагає виявити проблеми й відхилення в процесах діяльності. За допомогою спостереження можна визначити також потенційних учасників майбутніх опитувань.
     Спостереження, використовуване при аналізі проектів і програм, відрізняється від звичайного життєвого спостереження, насамперед тим, що воно має чітко поставлену мету, програму й план. Результати спостереження обов’язково повинні фіксуватися для того, щоб надалі піддати їх кількісній й якісній обробці.
     До процедури спостереження ставляться наступні вимоги:
     • визначення мети спостереження (для чого? з якою метою?);
     • вибір об’єкту, предмету й ситуації (що спостерігати?);
     • вибір способу спостереження, що найменше впливає на об’єкт, і найбільше забезпечує збір необхідної інформації (як спостерігати?);
     • вибір способів реєстрації спостережуваного (як вести записи);
     • обробка й інтерпретація отриманої інформації (який результат?) (9; стор.91)
     При аналізі проектної діяльності можна використати дві форми спостереження - стандартизоване й нестандартизоване (структуроване й неструктуроване). Нестандартизоване спостереження відрізняється від стандартизованого більше широким колом об’єктів спостереження й відсутністю чіткого попереднього плану. Дослідник визначає лише загальну картину спостережуваної ситуації, приблизний склад цільової групи Звичайно цю форму спостереження використають на початковому етапі оцінки, коли збирається основна інформація й необхідно лише зорієнтуватися в проблемі, що вирішується в рамках проектної діяльності. За допомогою неструктурованого спостереження можна виявити такі проблеми, які не були об’єктом уваги ні керуючих проектом, ні тих, хто його оцінює. Висновки, отримані на основі нестандартизованого спостереження, використовують для подальшої стандартизації, конкретизації об’єкту й ситуацій аналізу.
     Стандартизоване спостереження використається на наступних етапах дослідження, коли вже чітко визначилися проблеми, що підлягають аналізу, а також стало ясно, які саме дані необхідно аналізувати.
     Методи опитування є найпоширенішими засобами одержання інформації, тому що при правильному використанні дозволяють одержати надійну й достовірну інформацію з багатьох питаннь оцінки. Специфіка цих методів полягає в тому, що інформацію одержують зі слів опитуваних. В оцінці проектної діяльності використовуються дві форми опитування - інтерв’ю й анкетування.
     Інтерв’ю - метод збору даних за допомогою індивідуальної бесіди або розмови по телефону. Кожний із цих видів має свої переваги й недоліки.
     структуру інтерв’ю;
     • підготовку запитань;
     Незважаючи на те, що головна мета інтерв’ю - зібрати інформацію з кардинальних питань оцінки, цей метод також дозволяє:
     • глибше вивчити ситуацію, з’ясувавши причини того або іншого ставлення;
     • одержати інформацію про інших людей, з якими варто було б зв’язатися;
     • розібратися в очікуваннях тієї організації, що перевіряється;
     • визначити компетентність опитуваного в певних питаннях та ін.
     Залежно від мети інтерв’ю може бути структурованим або неструктурованим (стандартизованим і нестадартизованим)
     У неструктурованих інтерв’ю не дотримуються строгого плану й послідовності відповідей на поставлені питання. Методика неструктурованого інтерв’ю характеризується гнучкістю й варіативністю. Інтерв’юер, що керується лише загальним планом інтерв’ю, має право сам, відповідно до конкретної ситуації формулювати питання й змінювати порядок пунктів плану. Головне при проведенні нестандартизованого інтерв’ю - це одержати якнайбільше інформації від респондента, побачити ситуацію його очами. Наприклад, якщо інтерв’ю проводиться під час попереднього ознайомлення із системою соціального забезпечення, опитують висококваліфікованого фахівця в цій області. У цьому випадку інтерв’юеру необхідно зосередитися тільки на темах, які він хоче обговорити, виявити гнучкість і розглядати інтерв’ю, насамперед , як дискусію, а не формальну бесіду. Іноді питання, які висвітлюються в ході бесіди, ставить сам респондент. Тут важливе вміння використати ситуацію, проявляти тактовність у спілкуванні, толерантність і розуміння співрозмовника.
     Методика проведення неструктурованого інтерв’ю містить у собі наступні етапи:
     • повідомлення респондентові теми інтерв’ю й мотивація співрозмовника;
     • вільна розповідь опитуваного про все те, що, на його думку, відноситься до даної теми;
     • постановка питань, які респондент не висвітив у своїй розповіді;
     • постановка уточнюючих питань, що конкретизують, ту інформацію, що була отримана від співрозмовника;
     • вихід з контакту.
     Структуроване інтерв’ю дозволяє зібрати уніфіковану інформацію про потреби, мотиви, й думки людей. Ця форма найчастіше використовується на завершальних етапах оцінки, коли необхідно одержати дані, які доповнювали б уже зібрані факти. Своєрідність цього методу полягає в тому, що формулювання питань і їхня послідовність визначені заздалегідь, вони однакові для всіх опитуваних. Інтерв’юеру не дозволяється переформулювати питання або вводити нові, а також змінювати їхній порядок.
     Міжнародний Альянс по ВІЛ/СНІД розробив типологію питань, що задають під час інтерв’ю. Ця типологія може з успіхом використатися для оцінки будь-яких соціальних проектів і програм:
     питання про факти - уточнення, підтвердження або спростування факту. Звичайно це закриті питання, наприклад: “Чи використовуєте ви презервативи, займаючись сексом із клієнтами?
     • думка - питання відкритого типу, що заохочують інформатора висловлювати свої думки або переконання, наприклад: “Могли б ви використати шприц, що був уже використаний іншим?”
     • уточнення - використовується для перевірки правильності розуміння дослідника або для одержання додаткової інформації, наприклад: “Крім Вас там нікого не було?” або: “Чи існують інші причини, по яких програма обміну шприців не буде працювати в цих умовах?”
     • визначення репрезентативності - використовується для перевірки того, чи є подія типовою для даної людини або для всіх членів співтовариства, наприклад: “Ви відвідуєте завжди того самого лікаря?” або “Чи промивають інші Ваші знайомі шприци сечею?”
     • Гіпотетичні питання - дозволяють дослідникові вивчити ситуацію, у яких людина ще не побувала або які традиційно відносяться до сфери приватного життя людини й не призначені для обговорення, наприклад: “Якщо, Ви могли одержати безкоштовні презервативи. Змінило б це вашу поведінку?”, або “Наприклал, якомусь Феліксу необхідно купити героїн. Куди він піде спочатку?”
     • Питання про ранги - дозволяють дослідникові перевірити важливість або значимість певних факторів, наприклад: “Не могли б Ви перелічити в порядку значимості всі типи ризикованого поводження споживачів амфетамінів?”
     • Дослідницькі питання - заохочують людину надати додаткову інформацію або просто продовжувати говорити. Можуть замінятися мовчанням, заохочувальними звуками або дійсно бути питанням.
     • Підказки - заохочують інформатора висвітлювати питання, порушені спонтанно (8; стор. 90).
     Анкетування - метод масового збору матеріалу за допомогою спеціально розроблених запитальників (анкет). Зміст анкети й спосіб відповіді на питання заздалегідь плануються. На відміну від інтерв’ю анкетне опитування найчастіше здійснюється заочно, поза присутністю дослідника, що вимагає ретельного відбору формулювань питань і варіантів відповідей, дотримання певного порядку в постановці питань і відповідного графічного оформлення.
     Складання анкети трудомісткий процес. На першому етапі формулюються попередні питання. Ці питання потім обговорюються в групі. Після перегляду питань необхідно їх задати декільком представникам цільової групи для перевірки правильного розуміння питань. При плануванні анкети необхідно мати на увазі:
     • яка мета використання різних питань;
     • як необхідно сформулювати питання з технічної точки зору, і які є альтернативи їхнього формулювання;
     • як будуть оброблятися відповіді.
     Для того, щоб результати анкетування були репрезентативними, рівень відсівання повинен бути невеликим, тому необхідно зробити все можливе для того, щоб всі респонденти дали відповіді на питання. Практика показує, що респонденти більш охоче відповідають на питання анкети, якщо вона:
     • не дуже об’ємна;
     • легка для читання й розуміння;
     • супроводжується конвертом зі зворотною адресою й маркою.
     При оцінці проектів і програм використовуються різні види анкетування: відкрите й закрите, іменне й анонімне, індивідуальне й групове, а також “полярне”.
     При відкритому анкетуванні опитуваному необхідно самостійно конструювати відповідь на поставлене питання. Приклад відкритого питання: “Опишіть своїми словами, наскільки ви задоволені школою, що відвідує ваша дитина”. При закритому анкетуванні респондент вибирає одну з готових відповідей. Наприклад, “Наскільки ви задоволені школою, що відвідує ваша дитина? Поставте хрестик у відповідній клітинці:
     • дуже задоволений
     • задоволений
     • незадоволений
     • дуже незадоволений”
     В іменних анкетах респондент називає своє прізвище, в анонімних - відмітка прізвища відсутня.
     При індивідуальному анкетуванні опитувані одержують анкету й заповнюють її поодинці , самостійно (наприклад, у домашній обстановці або в офісі громадської організації). При груповому анкетуванні анкети одночасно видають групі з 12-15 чоловік. При цьому респонденти мають можливість одержати консультацію по техніці заповнення анкети.
     “Полярною” називають анкету з бальною оцінкою. По цьому принципу складаються анкети для оцінки різноманітних якостей. Наприклад, при дослідженні особистісних якостей менеджера можна використати такий опитувальник.
     Відповідний бал тут привласнюється за принципом: 5 - дуже організований, 4 - організований, 3 - скоріше організований, ніж неорганізований, 2 - неорганізований, 1 - дуже неорганізований.
     До анкетування висуваються наступні вимоги:
     • питання анкети повинні відповідати завданням і програмі оцінки;
     • питання анкети структуруються відповідно до правил розвитку теми, а саме: прості питання, які стосуються подій, фактів, ставляться спочатку, далі йдуть питання, що розкривають думки, оцінки, потім - ще більш складні (вибір рішень, відповіді у вільній формі про думки) і, нарешті, в останній третині анкети - знову відносно прості питання;
     • ясність всіх формулювань питань, їхня недвозначність;
     • у закритих питаннях чіткість варіантів відповіді;
     • у відкритих питаннях достатній простір для відповіді;
     • ненав’язливість питання, відсутність у ньому якого-небудь натяку на відповідь;
     • наявність контрольних питань по основній темі.
     Фокус-група - метод дослідження, призначений для збору якісної інформації. Суть методу полягає в тому, що компетентні особи виражають своє відношення до тієї або іншої проблеми шляхом участі в груповій дискусії. Фокус-групу можна вважати одним з різновидів групового інтерв’ю, оскільки, використовуючи цей метод, дослідник також задає учасникам питання для вивчення загальних думок конкретної групи людей. Однак методика проведення фокус-групи в порівнянні із груповим інтерв’ю більше нагадує дискусію, коли член групи може спонтанно вступати в розмову, а не послідовно, коли кожен учасник відповідає на поставлене запитання окремо . Психологічний зміст фокус-групи в тім, що вона породжує мислення, що приводить до продукування неординарних ідей.
     Обговорення проблеми проходить під керівництвом модератора (ведучого). Модератор - людина, що має професійну підготовку по наданню членам групи допомоги в розкритті їхнього творчого потенціалу для вирішення тих або інших проблем. Професійно значимими для модератора є такі вміння:
     • створення атмосфери абсолютного прийняття;
     • активне слухання;
     • керівництво груповою динамікою.
     Створення атмосфери абсолютного прийняття здійснюється за рахунок того, що модератор уважно вислухує відповіді членів групи, намагається зрозуміти зміст й емоційну забарвленість кожного висловлення, проявляє відкритість, доброзичливість, дружелюбність. Така атмосфера спілкування занурює учасників фокус-групи в проблемне, інтелектуальне середовище й спонукує їх до продукування ідей.
     Для того, щоб в учасників групи з’явилося бажання ділитися своїми думками, кожен, а тим більше модератор, повинен уміти слухати, використовуючи при цьому прийоми активного слухання: спонукання, перефраз, пояснення, відбиття, резюме й ін.
     Керівництво груповою динамікою опирається на знання етапів розвитку групи. У цьому процесі можна виділити кілька етапів: директивність, конфронтація, співробітництво, розширення можливостей, завершення.
     Практика показує, що найбільш оптимальна кількість учасників фокус-групи коливається від 6 до 12 чоловік. Критерії відбору членів групи визначаються завданнями оцінки. Наприклад, при аналізі потреб громадськогоо суспільства в одному з регіонів України група складалася з досвідчених суспільних діячів. Більше детальна характеристика групи:
     Стать:
     • жінок - 8
     • чоловіків - 4
     Вік:
     • 21-30 років - 3
     • 31-40 років - 3;
     • 41-50 років - 3;
     • 51 і більше - 3
     Стаж участі в ГС:
     • до 5 років - 5;
     • 6-10 років - 6;
     • більше 11 років – 1.
     Освіта:
     • вища - 11;
     • незакінчена вища – 1;
     Участь у проектах
     • не брав участь – 1;
     • брав участь в 1-5 проектах - 10;
     • брав участь більш, ніж в 6 проектах – 1.
     Рекомендується зібрати фокус-групу з людей, які незнайомі між собою. Однак цієї вимоги іноді важко дотримувати й тому її можна порушити. Учасники фокус-групи повинні мати певні особистісні якості й уміння. Це, насамперед - швидкість і гнучкість мислення, спостережливість, уміння ясно й лаконічно виражати свої думки, уміння встановлювати контакт із незнайомими людьми, доброзичливість і відкритість.
     Функції фокус-групи залежать від виду оцінки.
     У процесі підготовки до проведення фокус-групи необхідно подбати про технічне оснащення заходу, вибір зручного приміщення, виготовлення роздаткових матеріалів Важливо також попередньо скласти план (сценарій) даного заходу, звернувши особливу увагу на відбір питань, які повинні поєднуватися в змістовні блоки. Наприклад, при дослідженні громадянського суспільства методом фокус-групи попередньо були виділені наступні блоки і питання, що входять до них:
     Блок 1.Визначення потреб ГО:
     • що таке громадянське суспільство, який сенс ми вкладаємо в це поняття?
     • чи є воно в Україні й чи потрібно?
     • які шляхи (засоби) побудови громадянського суспільства Ви бачите? Чим можуть тут прислужитися ГО?
     • для чого створюються ГО, які їхні функції?
     • які потреби мають ГО?
     Блок 2. Індикатори ефективності ГО :
     • коли можна стверджувати, що ГО працює ефективно?
     • хто має оцінювати результативність діяльності ГО?
     • які показники можуть свідчить про ефективність ГО?
     • назвіть конкретні приклади результативних організацій. Що саме вони зробили? У чому полягає ефективність?
     • які Ви бачите шляхи для підвищення ефективності діяльності ГО?
     Блок 3. Зв’язок ГО й влади.
     • чи потрібні ГО зв’язки з владою, правоохоронними органами, політичними партіями?
     • зобразіть (схематично малюнком) співвідношення “влада”, “народ”, “держава”, “ГО”, “правоохоронні органи”.
     • як ГО можуть будувати зв’язки з владою та правоохоронними органами?
     • у яких формах може відбуватися звіт влади перед ГО?
     • як “заохотити” владу звітувати перед ГО?
     • як використати ЗМІ як ресурс впливу на владу?
     • які кроки слід робити ГО для налагодження ефективної взаємодії, співпраці з владними структурами, правоохоронними органами?
     Отже, збираючи фактичний матеріал, для оцінки програм і проектів дослідники використовують широку групу методів: вивчення документації, спостереження, інтерв’ю, анкетування, фокуси-групи. При цьому враховується та обставина, що кожний із цих методів має як сильні сторони, так й обмеження сфери застосування.
     
     
     Повну версію посібника можна отримати безкоштовно, надіславши лист-запит на бланку організації, завіреному печаткою організації на адресу:
     ІСКМ, а/с 4/30, м. Кіровоград, 25006
     
Все о путешествиях

27 июня 2007 года.


Рейтинг статьи:   (2,6)
12345


ОТЗЫВЫ


НОВОСТИ СТАТЬИ КАТАЛОГ ФОРУМ НГО
ПОИСК


СТРАНЫ

БЛАГОДАРНОСТИ
Поддержку данному Интернет-ресурсу предоставляет Фонд
Евразия за счет средств Агентства США по Международному Развитию
(USAID) в рамках проекта ИСКМ "Развитие независимого информационного
пространства Украины". Точка зрения, выраженная в информационных
материалах, размещенных на данном сайте, принадлежит авторам и может не совпадать с
официальной позицией Фонда Евразия, USAID и ИСКМ.
 
Наш e-mail
© 1999-2022 ЦПТИ, ИСКМ