На главную страницу


Проект ЦПТИ и ИСКМ "Третий сектор и четвертая власть"
  Среда 19 декабря 2018
Посетителей: 203727   
Наш e-mail
ЛОГИН
Логин

Пароль

Вспомнить пароль
Регистрация
ОПРОС
Наскільки прозорою є процедура прийняття місцевих бюджетів?
Прозорою
Швидше прозорою ніж не прозорою
Важко віповісти
Швидше не прозорою ніж прозорою
Не прозорою


РЕКЛАМА
 
НОВОСТИ СТАТЬИ КАТАЛОГ ФОРУМ НГО
СТАТЬИ

Лев Абрамов

НАТО ЯК ОРГАНІЗАЦІЯ КОЛЕКТИВНОЇ БЕЗПЕКИ

    
     4 квітня 1949 року США, Канада, Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Норвегія, Данія, Ісландія, Португалія підписали у Вашингтоні Північноатлантичний договір (через це його часто називають Вашингтонським договором) і таким чином утворили Організацію Північноатлантичного договору (NATO – North Atlantic Treaty Organisation), яку також називають Північноатлантичним альянсом. У 1952 році до НАТО ввійшли Греція і Туреччина, в 1955 – ФРН, у 1982 – Іспанія, в 1999 – Польща, Чехія та Угорщина, а в 2004 р. – Латвія, Литва, Естонія, Словенія, Болгарія, Румунія і Словаччина. На даний момент членами цієї організації є 26 держав Європи та Північної Америки.
     Відповідно до Вашингтонського договору кожна держава-член Альянсу несе додаткову відповідальність та користується перевагами від участі у системі колективної безпеки. Увесь договір складається з 14 статей, ключовими з яких є 1,2 та 5.
     Стаття 1 констатує, що держави члени НАТО зобов‘язуються “вирішувати всі міжнародні спори, учасником яких вони можуть стати, мирними засобами і таким чином, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир, безпеку та справедливість, а також утримуватись … від погроз силою чи застосування сили у будь-який спосіб, несумісний з цілями Організації Об‘єднаних Націй”.
     Стаття 2 фіксує намір держав членів НАТО сприяти “подальшому розвитку мирних і дружніх міжнародних відносин, зміцнюючи свої незалежні інституції, домагаючись кращого розуміння принципів, на яких ці інституції засновані, та створюючи умови для забезпечення стабільності і добробуту”.
     Стаття 5 безпосередньо говорить про те, що збройний напад на одного або на кількох членів НАТО розглядатиметься як напад на всіх членів і що “вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них … надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні”.
     Отже, Північноатлантичний альянс створювався насамперед з метою колективної оборони країн Західної Європи та Північної Америки проти можливого нападу зі сторони СРСР, і його створення відповідає 51 статті Статуту ООН, де вказується, що “Статут ні в якій мірі не зачіпає невід`ємне право на індивідуальну або колективну самооборону, якщо відбудеться військовий напад на Члена Організації...”
     Основоположний акт Альянсу свідчить про цілком оборонний характер цієї організації. В часи холодної війни Альянс ніколи і ніде не використовував військову силу проти третіх країн або проти своїх же держав-членів. Водночас СРСР, на чолі Організації Варшавського договору (ОВД), без вагань застосовував засіб військового втручання у внутрішні справи союзників по соціалістичному табору, як це було в Угорщині 1956 р. і Чехословаччині 1968 р
     

29 октября 2008 года.


Рейтинг статьи:   (5,0)
12345


ОТЗЫВЫ


НОВОСТИ СТАТЬИ КАТАЛОГ ФОРУМ НГО
ПОИСК


СТРАНЫ

БЛАГОДАРНОСТИ
Поддержку данному Интернет-ресурсу предоставляет Фонд
Евразия за счет средств Агентства США по Международному Развитию
(USAID) в рамках проекта ИСКМ "Развитие независимого информационного
пространства Украины". Точка зрения, выраженная в информационных
материалах, размещенных на данном сайте, принадлежит авторам и может не совпадать с
официальной позицией Фонда Евразия, USAID и ИСКМ.
 
Наш e-mail
© 1999-2018 ЦПТИ, ИСКМ